Редактор: Валентина Чепига
Автор переводов – Андрей Ивонин.ПУТНИКИТрое мужчин
идут мимо меня
по чистому снегу –
три цепочки следов
тянутся за ними.
Трое моих друзей
идут по белой целине,
и цепочки их следов
обрываются.
Сначала за одним,
потом за другим,
потом за третьим.
Трое моих друзей
идут по снегу,
не оставляя следов.
Почему за вами нет следов? –
кричу я испуганно.
Я молчал,
когда нужно было говорить,
отвечает первый.
Я говорил,
когда нужно было молчать,
отвечает второй.
А ты, мой самый дорогой друг,
почему ты не оглянулся?
Он глухой,
отвечает первый.
Он немой,
отвечает второй.
Трое путников
идут мимо меня
по чистому снегу.
Оригинал:
ПАДАРОЖНIКIТрое мужчын
ідуць паўзь мяне
па чыстым сьнезе –
тры ланцужкі сьлядоў
цягнуцца за імі.
Трое маіх сяброў
ідуць па белай нерушы,
і ланцужкі іх сьлядоў
абрываюцца.
Спачатку за адным,
потым за другім,
потым за трэцім.
Трое маіх сяброў
ідуць па сьнезе,
не пакідаючы сьлядоў.
Чаму за вамі няма сьлядоў? –
спалохана крычу я.
Я маўчаў,
калі трэба было гаварыць,
адказвае першы.
Я гаварыў,
калі трэба было маўчаць,
адказвае другі.
А ты, мой самы дарагі сябра,
чаму ты не азірнуўся?
Ён глухі,
адказвае першы.
Ён нямы,
адказвае другі.
Трое падарожнікаў
ідуць паўзь мяне
па чыстым сьнезе.
ВСТРЕЧАКто этот старик,
что пытается расплатиться за вино
старинными монетами
со стёртым профилем?
Кто эта женщина,
что читает в метро письмо,
написанное моим почерком?
Кто этот ребёнок,
что беззаботно напевает
имена моей любимой,
известные
только ей и мне?
Оригинал:
СУСТРЭЧНЫЯХто гэты стары,
што спрабуе разьлічыцца за віно
старадаўнімі манэтамі
зь сьцёртымі профілямі?
Хто гэтая жанчына,
што чытае ў мэтро ліст,
напісаны маім почыркам?
Хто гэтае дзіця,
што бесклапотна напявае
імёны маёй каханай,
вядомыя
толькі ёй і мне?
МОНЕТАЭту монету
я нашёл в детстве
на берегу Двины
после паводка.
Монета освобождалась от патины
и снова покрывалась ею.
Стирались на монете
тусклые надписи –
появились новые.
Исчезали на ней
старые гербы и портреты –
возникали новые гербы и профили.
Я купил за эту монету
ненависть.
Купил за неё
славу.
Даже любовь
купил я за неё.
И каждый раз
возвращалась ко мне моя монета...
Приду на берег Двины
после паводка
и спрошу у себя:
для чего нашёл ты в детстве
эту монету?
Оригинал:
МАНЭТАГэтую манэту
знайшоў я ў маленстве
на дзьвінскім беразе
пасьля паводкі.
Вызвалялася манэта ад паціны
і зноў пакрывалася ёю.
Сьціраліся на манэце
цьмяныя надпісы –
выступалі новыя.
Зьнікалі на ёй
старыя гербы й партрэты –
узьнікалі новыя гербы і профілі.
Купляў я за гэтую манэту
нянавісьць.
Купляў за яе
славу.
Нават каханьне
купляў я за яе.
Ды кожны раз
вярталася да мяне мая манэта...
Прыйду на дзьвінскі бераг
пасьля паводкі,
запытаюся ў сябе самога:
дзеля чаго знайшоў ты ў маленстве
гэтую манэту?
ГРИНВИЧСКИЙ МЕРИДИАНЯ думал:
это детская забава –
переступить через медную линию
меридиана
и оказаться
в западном полушарии,
но,
сделав этот шаг,
вдруг понял:
ты осталась
в восточном,
и мне стало
страшно.
Оригинал:
ГРЫНВIЦКI МЭРЫДЫЯНЯ думаў:
гэта дзіцячая забава –
пераступіць церазь медны пасак
мэрыдыяну
і апынуцца
ў заходнім паўшар’і,
але,
зрабіўшы гэты крок,
раптам зразумеў:
ты засталася
ва ўсходнім,
і мне зрабілася
страшна.
ОЗЕРЦОБросаю камешки
в озерцо.
Ложатся на жёлтый гравий
одни.
Замирают на полпути
зеленоватыми рыбками
вторые.
Отплывают лёгкими челноками
третьи.
Те, что легли на дно,
превратятся со временем
в зеленоватых рыбок.
Те, что были рыбами,
лягут, окаменев,
на дно.
Улетят белыми птицами
лёгкие челноки.
Бросаю камешки
в озерцо.
У каждого – своё имя.
Оригинал:
АЗЯРЫНАКідаю каменьчыкі
ў азярыну.
Кладуцца на жоўты жвір
адны.
Заміраюць на паўдарозе
зеленаватымі рыбінкамі
другія.
Адплываюць лёгкімі чоўнікамі
трэція.
Тыя, што леглі на дно,
ператворацца па часе
ў зеленаватых рыбак.
Тыя, што былі рыбамі,
лягуць, акамянеўшы,
на дно.
Узьляцяць белымі птушкамі
лёгкія чоўнікі.
Кідаю каменьчыкі
ў азярыну.
У кожнага – сваё імя.
UPUPA EPOPSКаждый раз,
когда я еду в Полоцк на поезде,
в принарочанских лесах
между Вилейкой и Будславом
на телеграфном проводе ждёт меня
пёстрая птица с желтоватым хохолком
и смешным латинским названием
Upupa epops –
а в переводе – просто удод.
Если открыть энциклопедию,
то можно узнать, что
Upupa epops –
однолюб,
селится на возвышенностях,
в старых садах и парках,
устраивает гнёзда в каменистых расщелинах,
дуплах и пнях,
а иногда и в пустых ульях.
Только энциклопедия
не отвечает на главные вопросы:
как он узнаёт,
что я взял билет утром,
почему я помню, что самочка
высиживает птенцов
семнадцать дней,
почему припоминаю дуплистый дуб
над полоцким озером
с унылым названием Люхово?
Вот сейчас поезд повернёт
и мы с птицей
на мгновение встретимся
глазами.
Оригинал:
UPUPA EPOPSКожны раз,
як еду ў Полацак на цягніку,
у прынарачанскіх лясах
паміж Вялейкай і Будславам
на тэлеграфным дроце чакае мяне
стракатая птушка з вохрыстым чубком
і сьмешным лацінскім імем
Upupa epops –
а ў перакладзе – проста ўдод.
Калі разгарнуць энцыкляпэдыю,
можна даведацца, што
Upupa epops –
манагам,
селіцца на ўзьлесьсях,
у старых садах і парках,
ладзіць гнёзды ў крушнях,
жаролах і пнях,
а часам у пустых вульлях.
Толькі энцыкляпэдыя
не адказвае на галоўныя пытаньні:
як ён даведваецца,
што я ўзяў раніцою білет,
чаму я памятаю, што самачка
выседжвае птушанятаў
сямнаццаць дзён,
чаму ўзгадваю жаролісты дуб
над полацкім возерам
з сутонлівай назваю Люхава?
Вось зараз цягнік паверне,
і мы з птушкай
на імгненьне сустрэнемся
вачыма.
ЗАМЕЧАЮ ТВОИ ЗНАКИ, СВОБОДАВ спокойствии твоих глаз,
в печали твоих слёз,
в тайне твоих слов,
на дне твоего молчания,
на перекрёстках встреч и расставаний,
в течении рек и автострад,
на Нижнепокровской улице в Полоцке
и на берлинской Унтер-ден-Линден,
на страницах старых фолиантов
и под обложками новых книг,
в полёте птиц
и в песнях мартовских котов,
в стихах и некрологах,
в аромате твоих духов
и в глубинах твоего лона –
повсюду
замечаю знаки того,
что должно свершиться
в этом столетии,
повсюду –
день за днём –
замечаю твои знаки,
Свобода.
Оригинал:
САЧУ ТВАЕ ЗНАКI, СВАБОДАУ спакоі тваіх вачэй,
у смутку тваіх сьлёз,
у таемнасьці тваіх слоў,
на дне твайго маўчаньня,
на ўзьмежках спатканьняў і ростаняў,
у плыні рэк і аўтастрадаў,
на вуліцы Ніжнепакроўскай у Полацку
і на бэрлінскай Unter den Linden,
на старонках старых фаліянтаў
і пад вокладкамі новых кніг,
у палёце птушак
і ў сьпевах марцовых катоў,
у вершах і нэкралёгах,
у водары тваёй парфумы
і ў глыбінях твайго лона –
паўсюль
сачу знакі таго,
што павінна зьдзейсьніцца
ў гэтым стагодзьдзі,
паўсюль –
дзень пры дні –
сачу твае знакі,
Свабода.
ПОПЫТКА ПОЛНОЦЕННОЙ БИОГРАФИИЯвился на свет
в год Змеи
по восточному календарю
и в год смерти Сталина
по календарю советскому,
под знаком Девы
в роддоме
напротив Софийского собора
в Полоцке;
был тайно крещён
православным попом
которого схватил за бороду
и не отпускал,
пока не показали
сахарного петушка на палочке;
вооружившись свечкой
и клубком бабушкиных ниток,
в неполные семь лет
отправился на поиски подземных ходов,
что во времена Стефана Батория
соединяли
городские монастыри и храмы;
с той поры
так и скитаюсь
по замурованным лабиринтам,
в поисках
Полоцкой летописи,
креста Евфросинии
и сомнительной славы;
умру летом
когда исполнится
тысяча лет
князю Всеславу Чародею;
буду похоронен
на Полоцком кладбище
Святого Ксаверия
по греко-католическому обряду;
кто-то положит
на тёплую землю
букетик васильков
и три гвоздики
известных цветов;
в надписи на белорусском языке
на памятнике,
согласно с национальной традицией,
будет сделана
орфографическая ошибка.
Оригинал:
СПРОБА ЗАВЕРШАНАГА ЖЫЦЫЦЯПIСУПрыйшоў на сьвет
у год Зьмяі
паводле ўсходняга календара
і ў год сьмерці Сталіна
паводле календара савецкага,
пад знакам Дзевы,
у радзільні
насупроць Сафійскага сабору
у Полацку;
быў таемна ахрышчаны
праваслаўным папом,
якога схапіў за бараду
і не адпускаў,
пакуль не паказалі
салодкага пеўніка на палачцы;
узброіўшыся сьвечкай
і клубком бабуліных нітак,
у няпоўныя сем гадоў
выправіўся на пошукі лёхаў,
што ў часы Сьцяпана Батуры
злучалі
гарадзкія манастыры й храмы;
з тае пары
так і бадзяюся
па замурованых лябірынтах,
шукаючы
Полацкі летапіс,
крыж Эўфрасіньні
і сумнеўную славу;
памру ўлетку,
калі споўніцца
тысяча гадоў
князю Ўсяславу Чарадзею;
буду пахаваны
на полацкіх могілках
сьвятога Ксавэрыя
па грэка-каталіцкім абрадзе;
хтосьці пакладзе
на цёплую зямлю
букецік валошак
і тры гвазьдзікі
вядомых колераў;
у беларускім тэксьце
на помніку
згодна з нацыянальнай традыцыяй
будзе зробленая
артаграфічная памылка.
_________________________________________
Об авторе: ВЛАДИМИР АРЛОВ
Владимир Алексеевич Арлов (Уладзімір Аляксеевіч Арлоў) – белорусский историк, писатель, поэт. Член Союза белорусских писателей.
Родился 25 августа 1953 года в г. Полоцк.
Окончил исторический факультет Белорусского государственного университета. Работал учителем истории, репортером, заведующим отделом и заместителем главного редактора в муниципальной газете. После занимал должность редактора в издательстве Mastackaja Litaratura Publishers.
Вначале получил известность как прозаик, в том числе как автор исторических произведений, а уже затем как выдающийся эссеист и поэт.
Произведения Владимира Арлова переведены на множество языков, включая английский, немецкий, польский, шведский, чешский, украинский, венгерский, французский, румынский, русский, эстонский, литовский, латышский, словацкий и грузинский.
Лауреат отечественных и международных премий.
Является председателем Белорусского Международного ПЕН-клуба. Живёт в Минске.
_________________________________________

О переводчике: АНДРЕЙ ИВОНИН
Поэт. Родился и живёт в Москве. Работает в театральной сфере. Пишет стихи, тексты песен. Член Союза писателей XXI века, ЮРСП и Московского союза литераторов, член Союза Театральных Деятелей РФ. Почетный работник культуры г. Москвы. Публикуется в литературных журналах и альманахах. Автор шести стихотворных сборников. Лауреат различных литературных премий и фестивалей.
скачать dle 12.1